Оленці — 9. Третину свого життя вона провела в окупації.

Коли дівчинка вперше прийшла до нашого центру «Надії та відновлення», була дуже сумна й налякана. Щоразу, почувши гучний звук, інстинктивно прикривала голову руками. А тому наша команда намагалася створити атмосферу тиші й спокою.

Оленка майже не говорить, тому розповідає про себе олівцями. Інколи це квіти й рівні лінії, інколи — хаотичні каракулі, за якими часто ховаються страх і смуток, відчайдушні крики та сигнали про допомогу. Саме через ці малюнки ми поступово дізнавалися її історію.

Війна забрала в Оленки найдорожче — маму. Окупанти вже готували документи, щоб відправити дитину в російський інтернат. Але на щастя, нам вдалося її врятувати від цього. Тепер вона живе зі старшою сестрою, яка піклується про неї. А ми поруч, щоб підтримувати обох.

Психологи та інші фахівці щодня м’яко й послідовно працювали з дівчинкою, допомагаючи їй проживати біль утрати. Уже за місяць з’явилися перші зміни: Оленка почала спілкуватися з іншими дітьми, сказала свої перші слова, і на її обличчі вперше за довгий час з’явилася усмішка.

Поширте цю історію, щоб її побачили ті, кому потрібна допомога. Підписуйтеся на сторінку Save Ukraine: тут ви знайдете ще більше історій порятунку й зцілення дітей від травм війни.