Надія та Відновлення для дітей, що постраждали від війни

Історія Олени

Олена з Харкова стикалася з серйозними викликами ще до початку повномасштабної війни. Спочатку у її наймолодшої доньки діагностували генетичне захворювання. Потім вона втратила близьких через COVID-19, а згодом пережила інсульт, який прикував її до інвалідного візка.
Попри ці труднощі, Олена залишалася рішучою. Вона мужньо проходила реабілітацію та отримувала все доступне лікування в Харкові, намагаючись знову навчитися ходити. Але її прогрес перервала раптова війна.

Безжальні ракетні удари наповнювали її серце страхом; вона фізично не могла дістатися до підвалу для безпеки. Найбільше вона переживала за своїх двох доньок, п’ятирічну Емілі та одинадцятирічну Стефані. Родина втекла на околиці міста, борючись за виживання. Чоловік Олени втратив роботу, залишаючи їх з мінімумом грошей на їжу.

Зрештою вони повернулися до Харкова. Обоє, Олена і її чоловік, поновили роботу. Хоча багато кваліфікованих лікарів покинули місто, їй вдалося продовжити базове лікування. Але обстріли не припинялися: щоденні обстріли, руйнування та втрати життя. Кожна поїздка до лікарні змушувала Олену задумуватися, чи повернеться вона до своїх дітей.

Проте, у цьому світі є добрі люди. Подруга Олени поділилася її історією з волонтерами «Save Ukraine», які швидко запропонували свою допомогу. Олена прийняла підтримку, розуміючи, що повинна ставити безпеку своїх дітей вище за небажання покидати свій дім.

Завдяки проєкту Medevac команда «Save Ukraine» евакуювала Олену та її дітей у спеціальному транспорті з медичною підтримкою до нового модульного будинку в Центрі надії та відновлення у Гатному. Це житло було спеціально розроблене для людей з інвалідністю і мало всі необхідні умови для комфортного проживання Олени.

Фахівці тепер допомагають у реабілітації Олени та лікуванні її наймолодшої доньки, Емілі.

Олена сподівається, що скоро зможе повернутися до нормального життя, допомогти доньці одужати і бачити, як її родина супроводжує Емілі на перший день школи.

Такі історії можливі завдяки щедрості спонсорів та партнерів «Save Ukraine».

Історія Ольги

Ольга щойно повернулася додому з роботи і збиралася насолодитися чашкою кави, коли ракета влучила в її квартиру. У паніці вона схопила свого 16-річного сина Максима і закричала: «Біжи в підвал!» Але скоро вони зрозуміли, що нікуди бігти — уся сходова клітка від дев’ятого до першого поверху обвалилася. Ольга була настільки приголомшена ситуацією, що не могла стримати сліз.
На щастя, опівночі прибув рятувальний автомобіль ДСНС і безпечно спустив сім’ю з п’ятого поверху за допомогою великого підйомника. Це ознаменувало початок дня народження Ольги, затьмареного присутністю російської армії лише за 15 кілометрів від Торецька.

Це був не перший випадок, коли країна-агресор змусила родину Іблієвих покинути свій дім. Десять років тому вони мирно жили в селі Спартак у своєму двоповерховому будинку. Тоді Ольга працювала з подругою в кафе, готуючи комплексні обіди. Але у 2014 році їм довелося терміново тікати через запеклі бої біля Донецького аеропорту, що був тривожно близько. Ольга та її син знайшли притулок у знайомих у Торецьку, і лише пізніше дізналися, що їхній будинок був сильно пошкоджений під час боїв.

Почавши нове життя в Торецьку, Ольга влаштувалася на роботу оператором поштового зв’язку в «Укрпошті» та орендувала квартиру. Однак у лютому 2022 року їхнє життя знову було порушене повномасштабною війною. Після того, як їхню будівлю обстріляли, Ольга знайшла іншу квартиру, де вони з сином прожили ще два місяці. До грудня 2023 року сім’ю евакуювали до Костянтинівки, звідки команда «Save Ukraine» перевезла їх до Центру надії та відновлення.

Близько місяця «Save Ukraine» піклується про сім’ю Іблієвих у Києві. Їхні фахівці допомогли Ользі та Максиму пройти медичні обстеження в Охматдиті, надали психологічну та гуманітарну підтримку, включаючи одяг та інші необхідні речі. Вони допомогли сім’ї отримати статус внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та фінансову допомогу. Наразі вони допомагають Ользі знайти роботу та сприяють поверненню Максима до навчання.

По приїзду в центр Максим був досить замкнутим. Однак через два тижні він нарешті вийшов надвір грати в снігу з іншими дітьми. Поступово сім’я адаптується до нової реальності, а «Save Ukraine» продовжує працювати над тим, щоб повернути стабільність і надію в їхнє життя.

Історія Ольги є свідченням впливу вашої підтримки. Роблячи пожертви на «Save Ukraine», ви допомагаєте нам досягати більшої кількості сімей у потребі, даруючи їм комфорт, стабільність та обіцянку кращого майбутнього.

Історія Ірини

Сім’я Костенків*, як і багато їхніх співгромадян з півдня України, жила за рахунок свого господарства. Вони вели ферму, де вирощували різноманітні овочі та фрукти, невтомно працюючи разом зі своїми трьома дітьми.
Однак російська окупація зруйнувала всі їхні плани та надії. У перші дні повномасштабного вторгнення страх був всюди, але польові роботи продовжувалися. Незважаючи на тривогу, вони трималися і продовжували працювати.

Але з часом ситуація ставала все складнішою. Російські солдати почали здійснювати обшуки в будинках, шукаючи гроші та цінні речі, конфіскуючи їжу і навіть викрадаючи худобу. Найбільшу загрозу становило те, що якщо діти не ходитимуть до школи за російською програмою, їх відправлять до дитячого будинку в північній Росії.

Це дуже турбувало Мар’яну*, особливо за її старшого сина Артура*, який був у випускному класі. Його могли змусити вступити до кадетської школи та воювати проти України.

Обстріли, рейди та погрози стали більш частими, роблячи життя нестерпним. Чоловік Мар’яни наказав їй зібрати дітей та поїхати у безпечніше місце.

Подорож з окупованої території була важкою. Сім’ї довелося пройти через допити ФСБ, знущання та погрози від російських солдатів, що особливо травмувало їхню наймолодшу доньку Мілану*.

Налякані, виснажені та голодні, діти терпіли всі рівні російської жорстокості. Не дивно, що коли вони побачили синьо-жовтий прапор на кордоні, всі четверо заплакали від радості.

Спочатку вони планували залишитися у друзів, але у фільтраційному таборі один із координаторів «Save Ukraine» запропонував їм поїхати до Центру надії та відновлення у Гатному.

Мар’яна погодилася без вагань. У центрі сім’я отримала все необхідне. Їм допомогли оформити фінансову допомогу та поновити документи. Діти пройшли медичні обстеження та отримали необхідне лікування.

Середньому сину, Матвію*, було заплановано операцію. Психолог працював з кожною дитиною, допомагаючи подолати страхи та тривоги після пережитого. Діти із задоволенням брали участь у всіх заходах у центрі, а Мар’яна сподівається повернутися додому, щоб возз’єднатися з рідними та друзями на їхній землі.

* – З метою безпеки імена персонажів змінено.

Підтримка сімей, таких як Костенки, можлива завдяки щедрій підтримці спонсорів та партнерів «Save Ukraine». Ваші внески забезпечують сім’ї, переміщені війною, ресурсами та підтримкою, необхідними для відновлення їхнього життя та повернення надії на майбутнє.

Історія Людмили

Історія Людмили та її маленької онуки Насті торкнулася сердець багатьох прихильників Save Ukraine. Все почалося, коли наша команда возз’єднала їхню родину та евакуювала їх з небезпечної зони. Сьогодні ми хочемо поділитися продовженням їхньої історії, але спочатку нагадаємо обставини, які привели Людмилу та Настю під нашу опіку в Центрі надії та відновлення.
Коли почалася повномасштабна війна, родина Котлярових-Кліпачових була розкидана по різних частинах Донецької області. Старша дочка Людмили з півторарічною Настею були в селі Званівка, тоді як молодшу доньку Тетяну відправили до Рай-Олександрівки, щоб уберегти її від обстрілів. Сама Людмила залишалася в Сіверську. Незважаючи на розлуку, вони завжди підтримували зв’язок і робили все можливе, щоб вижити.

Однак 25 вересня 2023 року сталася трагедія — російська армія обстріляла територію біля будинку, де жила маленька Настя, вбивши її матір. Молода жінка тільки-но вийшла з двору, коли почався раптовий артилерійський обстріл.

Новина про раптову смерть доньки сильно вразила Людмилу, але вона зібрала всі сили та вирушила рятувати свою онуку. У Краматорську, де Настя проходила медичне обстеження, наша команда з Луганської області змогла возз’єднати решту родини з дитиною. Звідти їх евакуювали до Дніпра, а потім Людмила разом із онукою та молодшою дочкою вирушила поїздом до Києва.

На київському вокзалі їх зустрів наш координатор з евакуації та привіз родину до Центру надії та відновлення у Гатному. Вся команда Save Ukraine розуміла, що цій родині потрібна не тільки базова допомога з документами та харчуванням — їм потрібна спеціалізована підтримка професійних психологів і підтримуюча спільнота. Ми доклали всіх зусиль, щоб допомогти Людмилі пройти через цей важкий час, розуміючи, що тепер вона буде і бабусею, і матір’ю для маленької Насті.

Команда центру продовжує підтримувати родину, допомагаючи їм емоційно відновитися та адаптуватися до життя у великому місті. Ми не можемо бути впевнені, що час лікує всі рани, але знаємо, що турбота і людське співчуття можуть допомогти прискорити процес відновлення.

Щедрі внески спонсорів та партнерів Save Ukraine роблять можливими такі історії, як історія Людмили та Насті. Завдяки вашій підтримці сім’ї можуть отримати необхідні ресурси для початку свого шляху до одужання та відновлення свого життя.