“Тобі 18 років? Прекрасний вік, щоб воювати!” – почув Дмитро в військкоматі у окупації. Хлопець приніс офіцерам довідку про навчання в одинадцятому класі і сказав, що планує вступати до університету. По виразах їхніх облич Дмитро зрозумів, що вони бачать сценарій його життя інакше… Тоді Дмитро швидко вступив до університету та отримав відстрочку. Але його кращий друг не зміг цього зробити і був примусово забраний до російської армії, підписавши контракт. Дотепер про нього немає жодної звістки з фронту. Дмитро добре розуміє, що міг повторити його долю, адже саме цього прагне росія – затягти якомога більше людей у війну.

Дмитро згадує, що система військового тиску зачепила навіть його молодшу сестру, що була іще в дитсадочку. Вихователі там наказували їй марширувати під російську музику, а батьків ще й змушували фінансувати їхні пропагандистські заходи. Самому ж Дмитрові у школі запровадили заняття в юнармії, де дітей вчили бути майбутніми військовими – видавали справжню форму, навчали тактиці, відточували стрільбу…

Вступ до університету допоміг Дмитру отримати відстрочку, але не давав впевненості в майбутньому. Дмитро бачив, як студентів забирають прямо із пар на війну. Він розумів: його мобілізація – це тільки питання часу.

Саме тому Дмитро прийняв рішення виїхати з рідного міста. Сім’я Дмитра звернулася за допомогою до Save Ukraine і виїхала в Україну.