Продовжуємо розповідати вам історії родин, які зазнали пекло окупації. Сьогодні — про Аліну, якій ми допомогли врятувати з ТОТ двох синів 5 і 7 років.

Незадовго до початку повномасштабного вторгнення жінка поїхала народжувати третю дитину в пологовий, а хлопчиків залишила на кілька днів у своїх батьків. Та після 24 лютого молода мама з новонародженою донечкою на руках не змогла забрати старших дітей додому. Страшно було прориватися з немовлям через російські блокпости, знаючи про воєнні злочини росіян.

Тим часом Матвій і Сергій постійно ховалися у підвалі від обстрілів «Мамо, в нас стріляють, ходять з автоматами. Мамо, ти скоро будеш?» — питали вони телефоном. Від гучних звуків і постійних вибухів діти були перелякані, постійно плакали, бо мами не було поряд. У молодшого Матвія на тлі стресу загострилася давня проблема: він почав ще більше заїкатися.

Аліна шукала можливості забрати дітей. Тим часом росіяни почали примушувати бабусю й дідуся оформлювати російські документи на дітей. Погрожували забрати онуків, якщо ті не підуть в російську школу. Ще й малий Матвій був настільки сміливим, що міг просто в очі російським військовим вигукнути “Слава Україні!”. Над родиною нависала постійна загроза, що дітей заберуть. Рятуватися треба було негайно.

Жінці нічого не залишалося, як поїхати за дітьми на окуповану територію. На кордоні росіяни не пропускали жінку, звинувачуючи у підробленні документів. Додатковою перепоною стало й те, що батько хлопчиків, колишній чоловіки Аліни, служить у Збройних Силах України.

На щастя, складна й виснажлива “подорож” вже позаду. Мама з синами нарешті разом. Море сліз радості від того, що перетнули український кордон і побачили синьо-жовтий прапор. Хлопчики у захваті вигукували: «Ура, ми в Україні!». А Матвій одразу підійшов до українських військових — обійняти їх і сказати їм «Слава Україні!». Та ще й отримав у подарунок шеврон ЗСУ. Цей шеврон разом із малюнком в синьо-жовтих кольорах, який хлопчикам вдалося вивезти з окупації, діти подарували нашій рятувальній команді.

Багато українських родин, навіть під тиском окупантів, залишаються вірними своїй країні. Проте, через різні обставини, деякі з них не можуть виїхати з окупованих територій, не маючи можливості вирватися з-під постійної загрози життю та свободі. Тому ці моменти повернення — сльози радості, обійми з рідними та відчуття свободи на українській землі — є неймовірно цінними та незабутніми. Вони нагадують нам, заради чого ми боремося, і дарують надію на те, що всі наші люди знову будуть вдома.

P.S. Імена дітей змінено з міркувань безпеки.