На початку вересня до будинку 15-річного Артура на окупованій Херсонщині увірвалися російські військові — у цивільному, в масках і балаклавах. Вони провели обшук, відібрали телефони у всіх членів родини та викликали маму на «бесіду». Коли тато попросив незваних гостей пред’явити документи, ті мовчки показали пальцем на зброю: «Для тебе це не документи?» Тато намагалася захистити дружину, але йому відразу пригрозили: заберуть і його, і їм обом буде ще гірше. Куди і навіщо везуть маму — не пояснили.

«Часто, ледь не щодня, я думаю, де її тримають і в якому вона стані» , — каже Артур.

Відтоді минуло три місяці — мама досі була в полоні. Родина звернулася до місцевої міліції, але там відповіли: ці органи не звітуватимуть перед ними. Після звернення сім’ї до прокуратури рідним раптом показали фото мами Арутра з аркушем у руках, на якому було написано: «Я відмовляюся від сім’ї і не хочу розповідати про своє місце перебування».

Артур категорично не вірить в цю версію: мама ніколи не написала б таке, хіба що під тиском людей зі зброєю. Росіяни також казали, що мама Артура нібито знімає квартиру десь подалі від лінії фронту та живе там своїм власним життям.

«Це брехня! Її просто викрали і тримають у неволі» , — впевнений хлопець.

Після викрадання матері сестрі Артура дзвонили російські військові. Вони пропонували відпустити маму в обмін на те, щоб дівчина зливала окупантам позиції ЗСУ та ППО. Сестра, звичайно ж, відмовилась.

Тато Артура досі не може нормально спати. Артур теж пригнічений: він постійно думає про маму і не знає, як їй допомогти. Важко і бабусі — вона хвилюється за доньку, але безсила щось змінити.