💬 «Я б вибрав швидку смерть, ніж довгу й болісну», — зізнається Артем, якому у свої 14 років вже довелося пережити жахи окупації у себе вдома. До війни хлопець, як і сотні тисяч його однолітків в Україні, жив звичайним життям: школа, розваги, друзі. Але після приходу російських військ життя підлітка змінилося назавжди.

Влад був змушений піти до російської школи, де замість навчання нав’язували пропаганду. Там йому пропонували вступити до «юнармії», яка надавала певні привілеї: екскурсії, навчання поводженню зі зброєю, участь у змаганнях. Але хлопця це не приваблювало — він мріяв повернутися до України.

Та найбільше Артем переживав за свого старшого брата, який служив розвідником в ЗСУ. У перші дні окупації Роман переховувався, і кожен день ставав для сім’ї випробуванням — постійний страх за його життя не полишав ні на мить. Пізніше до нього кілька разів приходили російські військові та забирали на допити. Змусили його зробити апарат, що бʼє струмом. А потім цим же апаратом і влаштували Романові катування.

Одного разу росіяни вивезли брата на мінне поле й сказали бігти по ньому, інакше — розстріл. Артем спостерігав за усім цим жахіттям зі своєї схованки, та нічим не міг допомогти.

Зрештою, завдяки зв’язкам з українськими розвідниками Роману вдалося втекти. Однак загроза для родини залишалася — представники ФСБ неодноразово приходили до них додому, шукаючи старшого брата.

Окупація залишає невидимі рани, які болять роками. Історія Артема — одна з багатьох. Люди на окупованих територіях щодня живуть у страху та невизначеності.

Подивіться наше відео, щоб дізнатися більше про випробування, які доводиться долати українцям в окупації. Важливо, щоб ці історії були почуті.

🔗 Після перегляду заповніть коротку форму.