Того ранку Ольга ще не знала, що це останній день її звичайного життя. Шість військових машин оточили будинок, озброєні люди в масках вломилися всередину і закричали: «Руки вгору!». Жінці не дали навіть одягнутися. У сорочці й лосинах, з мішком на голові та наручниками, її штовхнули в бус і повезли в невідомому напрямку. Подумки вона вже прощалася з родиною.

П’ять місяців у катівнях окупантів стали жахливим випробуванням. Допити йшли один за одним. Системні катування, гумові кулі в ключицю, ніж біля горла, мокра ганчірка до рота над тазиком з водою — після цього всього Ольга просто непритомніла, а до тями приходила лише після ударів берцями по тілу. Один з катівників якось навіть сказав: «Зараз будемо вирізати язика». Проте жінка не зізналася у тому, чого не робила, і тільки думки про дітей давали сили триматися.

Поки вона була в полоні, діти залишалися самі. Доньку тричі допитували в школі без присутності дорослих і давали ляпаси, вимагаючи розповісти щось про маму. Додому регулярно приходили “соціальні служби”, які погрожували забрати дітей в пансіонат.

На щастя, Ольгу звільнили з полону раніше, ніж встигли забрати в неї дітей. Однак попереду на сімʼю чекали нові випробування. Родині заборонили виїжджати, дітей змусили ходити в російську школу та регулярно звітувати за життя перед “службами”. На сімʼю подали в розшук: у магазині та на пошті людям показували фото жінки з написом «особливо небезпечна особа».

На щастя, жінці вдалося знайти інформацію про Save Ukraine, і наша команда допомогла їй виїхати з окупації непомітною повз усі російські блокпости.

Сьогодні Ольга з дітьми у безпеці, живе в нашому центрі, розсаджує квіти, які їй подарували, і щоранку поспішає до чайника робити каву. «Тобі вже хочеться побачити сусідів у вікно і сказати «добрий ранок»», — каже вона. І в цих простих словах — вся глибина того, через що їй довелося пройти, щоб знову мати право на звичайний ранок.

Дивіться та поширюйте повну історію Ольги, щоб якнайбільше людей її почуло.