Війна змусила тисячі українських родин залишити свої домівки. Хтось тікав під обстрілами, хтось — через примусову евакуацію. Але навіть у страху, втомі та невідомості ці родини зберегли головне — бажання захистити дітей і почати спочатку.

Сьогодні в нас розповідь про Жичкіних, Теслів і Мішиних. У кожної з цих сімей позаду тривожні ночі, дорога в нікуди й втрата звичного життя:

🔹 Жичкіни покинули Красногорівку на Дніпропетровщині, коли лінія фронту стала надто близькою, і жодного дня не минало без вибухів та дронів над головою. Бабуся Ольга — після інсульту, майже не ходить. Онучці Альбіні потрібна консультація лікаря, а Насті — оформити документи. Сьогодні родина живе у затишному модульному будинку в Царичанці. Дівчатка вчаться, Насті допомагають із паперами, родина поступово відновлюється.

🔹 Сімʼя Тесля — з Покровського району. Їх евакуювали, бо в місті вже не було води, світла, і дітям не було де вчитися. Син Андрій, який раніше дуже любив співати, став соромʼязливим, замкнувся у собі. У мами Олени роботи вдома не було, жінка займалася господарством. Сьогодні вони живуть у модульному будиночку в Царичанці. Завдяки підтримці нашої команди хлопець отримав можливість навчатися онлайн, поступово почав спілкуватися з однолітками, залюбки став відвідувати дитячі заходи. А мама нарешті може перепочити після постійного стресу.

🔹 Мішини — з Мирнограда. Вони довго не наважувалися виїхати. Однак постійні обстріли й страх за дитину, яка боялася вже виходити на вулицю, таки допомогли прийняти важливе рішення. Тепер вони у Смілі. Донька навчається дистанційно, чоловік з інвалідністю може нарешті відпочити, а вся родина каже: «Маємо все необхідне. І головне — відчуття дому».

Модульні будинки за програмою Fort Home — це не просто дах над головою, а місце, де сім’ї, в яких війна забрала дім і спокійне життя, знаходять безпеку та віру в майбутнє. Це новий старт, шанс видихнути, обійняти дітей і знову почати все спочатку. Дякуємо кожному, хто підтримує наш проєкт! Разом ми повертаємо людям надію та шанс на нове життя.